Казка про совысть
– Ти ж Людина, чи не так? Найдивніший витвір природи! То подумай хоча б про свою честь. Чи знаєш, чим її вимірюють? Не даремно Люди кажуть: “Яка Совість, така й честь”. Або ще...
– Це – колись! – заперечила Людина. – А тепер – які гроші, така й честь. І – “хоч у голові пусто, аби Грошей густо.” Відстаєш, голубонько, від часу, чесне слово – відстаєш.
– От бачиш, – сумно посміхнулась Совість, – мною, одначе, клянешся. Та коли не хочеш, аби твоя честь мною вимірювалась, тоді... Давай, буду тобі суддею. Завжди і всюди. Щоправда – немилосердним, зате єдиним найсправедливішим суддею у світі.
– Ха-ха! – реготнула Людина. – Тих суддів, як у морі риб. Ні-і! Я таки тебе продам. А за тії Грошики Совість у будь-якого судді куплю. І судитиме він мене тоді лагідно і милостиво. Як я сама того забажаю. Не по Совісті, а по закону судити буде. А я ... дурником прикинусь. Дурням, як відомо, закон не писаний. Так що вибач, Совісте, прийшов час тебе продати. От тільки вирішу кому, коли і за які Гроші, та й продам.
Совість важко зітхнула і тихим, але впевненим голосом додала:
– Що ж, справа твоя. Але пам’ятай, хто чисте сумління має, той спокійно спать лягає. А ти ... Ти ризикуєш втратити не щось найдорожче, а саму себе.
Та не прислухалась Людина до своєї Совісті. Гроші робили свою брудну справу, а Люди, звичайно, не всі відразу, а поодинці й купками, почали торгувати Совістю.
Бідні, втративши все, що мали, з Совістю розставались легко, не задумуючись. Багатші перепродували її, як нікчемний товар, ще багатшим. А у останніх Совість скуповував Найбагатший. Разом з Грішми він ховав її в сталеві, що не горять, сейфи і опускав у бетонні ями. А згодом з володарем цих незлічених безцінних багатств почало коїтись щось дивне: чим більше чужої Совісті Найбагатший скуповував, тим більше втрачав своєї власної. А Гроші в його сейфах дивним чином перетворювались із справжніх у фальшиві, нікому не потрібні папірці. Тоді заради своєї знаності і слави, – цих найбезкорисніших і найфальшивіших з усіх цінностей, – Найбагатший ладен був віддати не лише золото і скуплену чужу Совість, а й свою власну. Як і має бути у справжній казці.
А Гроші тим часом працювали у поті чола і вдень, і вночі, без свят і вихідних. Гроші робили свою брудну справу, наближаючи той заповітний час, коли і бідні, і найбагатші повністю позбудуться власної Совісті. І тоді у світі розпочалось щось жахливе, розповісти про яке важко навіть у казці. Люди нібито й пам’ятали всі божі заповіді, та неначе збожеволіли, бо на кожному кроці всупереч їм, неначе навмисне, вчиняли навпаки.
Господь заповідав: “Не вкради!”. А у всьому світі злодій сидів на злодії і злодієм поганяв. Люди, що продали Совість, обкрадали і грабували не лише одне одного, а навіть померлих. Вони грабували тисячолітні гробниці фараонів, національні пантеони і мавзолеї, спустошували і плюндрували навіть могили простих смертних.
Господь заповідав: “Пошановуй батьків своїх!”. А люди без Совісті, варто було їм зіп’ятись на ноги, забували про тих, ким вони народжені і чиїми мозолями вигодовані.
Господь заповідав: “Не перелюбствуй!”. А люди, що втратили Совість, безсоромно руйнуючи чужі сім’ї, сиротили і своїх, і чужих діток.
Господь заповідав: “Не вбий!”. А люди без Совісті заради власного багатства і слави розпалювали нові й нові братовбивчі війни. І текли тоді до них у сейфи закривавлені долари, євро, рублі.
Молода мати, втративши Совість, власноруч вбивала своє, щойно народжене дитя. Молодь свідомо труїла себе горілкою і дур-зіллям, аби, окрім Совісті, втратити ще й розум. Вчителі без Совісті замість навчати і виховувати – калічили дитячі душі. Лікарі, що продали Совість, вдаючи, що лікують, таємно торгували видаленими у здорових людей нирками, печінкою, серцем. Політики без Совісті, вдаючи, що турбуються за державу і свій народ, насправді продавали їх за безцінь.
Гріх казати, та навіть священнослужителі, – бог їм суддя, – з тих, що встигли продати свою Совість, славлячи Всевишнього і проповідуючи його заповіді, подумували не про небесний, а про земний рай.
Святе пророцтво про настання кінця світу, здавалося, ось-ось збудеться. Люди навіть не підозрювали, що усі гріхи тих, хто продав свою Совість, і були не чим іншим, як початком пророкованого кінця.
Незабаром навіть для божевільних постало очевидне питання: як повернути собі Совість? Запитували у мудреців і книжників. А ті заспокоювали: мовляв, не турбуйтесь – Краса врятує світ. Ніби й не помічали, що й вона давно куплена Грішми.
Люди без Совісті не мали більше чим торгувати і до Грошей почали ставитись з огидою, презирством, і навіть – ненавистю. Та це не могло вже врятувати їх від передчасної загибелі. Кінець світу почався, і покоління, що продали свою Совість, йшли в Небуття.
Приходили нові покоління. І Всевишній, будучи не лише милосердним, а й безкінечно щедрим, знову, як і раніше, посилав кожному новонародженому свій безцінний дар – Розум і Совість. Дарував їх щедро і безокупно, сподіваючись, що Розум стане сильнішим від Грошей і, відстоюючи людську Совість, врешті-решт переможе.
Страницы: | 1 | 2 |
