Федоренко Дмитрий Тимофеевич
Усе своє життя ця людина вклонялася добру, мала його за кредо, і сама чинила по-доброму, по-людському. А люди у нас хіба усі замішані на доброті? О якби ж... А той недруги, яким не дано зрозуміти, що доброта - будівничий світлого майбуття, що злість ніколи не принесе навіть посмішку, не додасть радості у людській долі, навіть жодної жабки не зробить щасливою в її Жабокваківці...
Понад 50 років віддано служінню Богині людських душ - Педагогіці, і ніхто не чув від нього слів «брешеш», «оболдуй» чи, тим паче, «придурок».
Він був і є усім за доброго батька. Посудіть самі: людина майже 25 років прожила в Павлограді і стільки ж у Кривому Розі, і скрізь залишив такі сліди, ніби працював не один чоловік, а добрячий взвод несамовитих, затятих, самовідданих.
За час роботи в Павлограді
* Підготовлено і прочитано одна тисяча дев'ятсот сорок лекцій, доповідей, лекторіїв (ніби нічого іншого людина й не робила).
* Створено перший в Радянському Союзі музей комсомольської слави (при міськкомі комсомолу, який потім згноїли у підвалі райвиконкому).
* Літературний музей ріднокраю при СШ РМ № 3, в якому були розділи про С.М. Сергієва-Ценського, і. П. Кириленка, Джека Алтаузена, народну оповідачку Ганну Пилипівну Перев'язко, зібрано понад тисячу книг-реліквій. Хто, коли, як оте добро розтяг-ли розікрали ніхто не знає, залишився лише план експозицій та спогади сучасників.
* Взяв активну участь у створенні зали Вітчизняної війни в міському музеї (оці матеріали збереглись).
* Обнародував чотири книги по українському фольклору Павлограда і Придніпров'я.
* Опублікував «Нескорений Павлоград» (- Москва, 1965, рос. мовою) та ще п'ять книг про Павлоград і його героїв.
* Школа, директором якої він був (СШ РМ № 3), представлена на ВДНГ України в Києві.
* Створив і дев'ять років керував літературною студією міста ім. Миколи Шутя (при Павлоградському МК ЛКС-МУ); випускали «Літературну сторінку», проводили «Дні поезії».
* Відвідав біля десятка дружніх країн, і у кожній виступив з лекціями про державу та її український народ, про подвиги в роки Великої Вітчизняної війни, про давні племена, які колись населяли теперішню Україну (ще до об'єднання їх у ранньосередньовічну державу Київську Україну-Русь) тощо.
В місті юності Павлограді наш Добросій зустрів кохання, тут народилося двійко його рідних синів і зросло п'ятеро вихованців, про яких всесоюзна газета «Правда» напише велику статтю «Чужих дітей не буває». А таких, що росли по тижню-два, яких обмивали, відгодовували, лікували, переодягали з дрантя та допомагали влаштуватися в житті, ніхто і ліку немає.
Отака людина після захисту кандидатської дисертації (знайшов час!) на педагогічну тему переїхала до Криворізького педуніверситету в 1977 році. І враз засучила рукава:
* В навчальній кімнаті 321 головного корпусу обладнав аудиторію імені Василя Сухомлинського, йому так охоче допомагала молода викладачка Людочка Вінівітенко. Правда, аудиторія проіснувала до першого ремонту приміщення...
* Налагодив роботу педагогічного клубу (раз на місяць зустріч студентів з учителями - Героями Соціалістичної Праці, Заслуженими учителями України, просто неординарними педагогами Дніпропетровщини).
* Забив ключем «Тематичний лекторій» одного лектора, в якому прочитано ряд циклів лекцій для бажаючих, наприклад, «Натхненні Великим Жовтнем», «Пам'ятники
учителям», «Учителька Кристаната її болгарські колеги», «Як виховували молодь 5 тисяч років тому» та ін.
* Створював (разом з професором О. О. Любаром) кафедру народознавства і етно-педагогіки, лабораторію з проблем національної школи.
* Очолив рух викладачів кафедри «Кожна лекція - відкриття» (краща)!
* Брав активну участь у шкільних (кущових, районних) лекторіях, семінарах, факультативах для учителів по новинках педагогічних ідей.
* Підготував кілька сот студентів до захисту дипломних робіт, а скільки студентських робіт за його керівництвом посідало перші місця на різних конкурсах, виступаючи в Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, беручи активну участь у міжнародних конкурсах.
* А на його лекції студенти інших потоків і навіть факультетів під різними приводами уникали своїх занять і буквально атакували приміщення, щоб послухати зв'язки сучасної педагогіки із променистим осяванням педагогіки античної України.
* А скільком молодим вченим допоміг з дисертаціями! Того забезпечив двома лантухами літератури, тому допоміг замінити структуру наукової роботи, а цьому з 500 сторінок «бреду сивої кобили» добросовісно вибрав лише 150 корисних, які «б'ють в ціль»... Тому не випадково, що всі, благословенні безкорисною допомогою Добросія захистили свої дисертації на відмінно. Потім вони стукали себе в груди, які ж вони геніальні, а він стояв осторонь і доброзичливо посміхався...
Все, що він робив і звершував, і в Павлограді, і в Кривому Розі, він здійснював без усякої додаткової оплати, бо так розумів обов'язок громадянина, доброту українця.
- Пригадую, на одній з його лекцій мова зайшла про доброту. І тоді цей викладач відкрив теку, дістав аркушик і прочитав таке:
«Було це в Афганістані. Наш солдат Іванко Гончаренко помітив, що душман цілився у місцеву, особливої величини, змію. Солдат Гончаренко вискочив із засади і завадив душману убити ту зміюку. Душман ударив ножем солдата Івана Гончаренка. Це побачила змія, і вона стрибком метнулася на душмана, вкусила його в обличчя і полізла до нашого пораненого. Вона підвелася біля стікаючого солдата в бойову стойку. Вона, зміюка, зрозуміла доброту нашого солдата, захистила її, доброту, і стала на охороні свого рятувальника. І коли підбігли наші солдати, вона тихенько поповзла в гущавину, очевидно, з почуттям виконаного обов'язку, із своїм розумінням доброти».
Отак от.
Закони доброти взагалі святі і для людей, і для тварин і навіть для змій.
Між іншим, в середині 2000 року на нього звалилися серії тяжких недругів. Переміг, вибрався з ями того світу, ще й створив кілька книг. А до нього люди йдуть і йдуть за допомогою: напиши, подзвони, побалакай з підлітком, допоможи зневіреному. І майже всім їм абсолютно байдуже, що людині самій треба допомога, хоча 6 збігати до аптеки, адже скільки років людина прикута до ліжка... І допомагає, і підставляє нині недуже плече, і благословляє, а пацанчиків та мужичків надихує, повертає до життя...
| Кошовий лицарів чубатих |
